Яйця долі знову хитнулися перед нашим носом, і від грандіозних планів з підкорення Хамар-Дабана залишилися тільки квитки в Іркутськ на руках, півтора тижні на роздуми, і вічне шило в дупі. Пів пляшки на роздуми, і ось уже дозрів план байдаркового походу по Байкалу!
@
Провівши вечір у гостинній Москві, ніч у літаку, а ранок в Іркутському супермаркеті, закупивши їжі, щонайменше, на місяць жорсткої автономки, ми, напів-тверезі, напів-живі, вивантажуємося з машини на переповненому туристами Кам'яному пляжі в Листвянці. Сильний північний вітер піднімає воістину морські хвилі, але ми, як слюсар Полєсов із "12 стільців" зі своїм мотоциклом, не звертаючи ні на кого уваги, збираємо байдарку. До закінчення складання Байкал розігнав хвилю до атлантичної.
Каламутна бура вода силкується змити нас із вузької галькової смужки пляжу. Підібравши під себе ноги, сидимо, чекаємо біля моря погоди. Сонце зайшло за гори, зібравши волю в кулак, ми приймаємо рішення ночувати тут. Потрібно тільки перегнати човен метрів на 500 у кінець пляжу. Ну, загалом, я зміг.
@
Вода - просто розплавлене олово, матово-біле, повільно хвилюється, від берега до берега. Ззаду гори-береги сходяться майже впритул, затискаючи водну гладь Байкалу в крихітний відрізок, що, напевно, є верхньою межею водоспаду, яким Озеро падає в безодню звичного нам світу. Попереду не стіна, а куля туману, діаметром у пів ширини Байкалу. Усі наші зусилля не дають змоги наблизитися до неї ні на метр, але раптом, дуже раптово, ми відмовляємося в середині цієї кулі. Олово водної гладі ще плавніше колише свої вали, у повітрі за кілька дециметрів від себе ти можеш розрізнити райдужні молекули води, за п'ять метрів від тебе світ просто перестає існувати. До (найближчого) берега сотня метрів, але вже через півгодини ти не впевнений, це знання чи віра. Єдиний орієнтир у цьому туманному вакуумі - сонячний диск, розміром з півнеба, впаяй його собі в праве око, і рано чи пізно ти досягнеш берега.
Берег матеріалізувався перед човном так раптово, що ми ледве встигли уникнути аварії. Витягуємо човен на берег, і вирішуємо скупатися чи то в олові, чи то в тумані. Знімаємо з себе рятувальні жилети, гідрокостюми, пла...
- труси ваші не знімайте, будь ласка!
У тумані промальовуються яскраво нафарбовані губи, до них, як водиться, дівчина, за нею ще одна. Слово за слово, сексу не було.
@
Я вчуся бути Танею, я вчуся щовечора повертатися додому... (С) Гребенщиков.
Я вчуся нічого не робити. Сильний зустрічний вітер тримає нас на березі. Ми гуляємо в гори і вздовж берега, але загалом - це пусте неробство. Хоча це і в порівняння не йде з відсидками в горах, на висоті... Там ти цілий день чекаєш погоди, перевертаючись у спальнику, тут же привілля!
Мені потрібно навчитися нічого не робити. Ні-чого-го :)
@
Як завжди, мрія реалізувалася, але в спотвореному вигляді. Вітер знову тримає нас на березі. Неквапливий ранок, кава з коньяком, сонечко і плескіт хвиль... Абсолютно нікуди поспішати. Стільки часу для сексу! Чи не про це я мріяв? Але піти особливо нікуди, вода холодна, а головне - з живих поруч тільки бородатий мужик! :D Коли ж я навчуся мріяти правильно!
@
Тут просто неймовірне нічне небо! Мені здається, я такого й не бачив ніде! Паразитного світла немає - тільки десь далеко, на іншому березі, видно вогники села або містечка. Чумацький шлях просто над головою, місяця немає взагалі, всі зірки видно надзвичайно чітко. Просто астрономічний захват!
@
Цей розділ називається "Подвиг матроса".
Зустрічний вітер, хвилі. Якщо я проведу на цьому березі ще хоча б півдня, то я відчую себе справжнім Робінзоном Крузо. Охарактеризуйте його одним словом від першої особи!
Це буде слово "безвихідь".
<...>
- Кидай мотузку, я відвалюю від берега!
Важко навантажений човен, з одним веслярем на носі намагається різати хвилю і боротися з вітром, часом, скочуючись з однієї хвилі в іншу, весляр йде у воду по груди, бризки перелітають через його голову. Це я, і всі мої сили йдуть не стільки на веслування, скільки на кермування - хвиля і вітер крутять байдарку із задертою кормою, як дзиґу. Хвиля регулярно перекочує деку, немов це не байдарка, а дредноуд, але ми повинні зрушити з місця, інакше Байкал затримає нас на нашій стоянці назавжди.
Іван йде кам'янистим берегом, спотикаючись і шкандибаючи, і поступово я йду вперед. Кілометра через 3-4 ми все-таки возз'єднуємося і далі боремося з вітром, що раптом посилився, удвох.
Ми пройшли менше 10 км. Ми здійснили свій подвиг. Завтра Байкал повинен бути милостивий до нас.
@
Вечір послав нам штиль і комарів.
Ранок зустрів нас рівним зустрічним вітром.
Впираючись щосили, ми нарешті дійшли до Голоустного, вітер на стільки посилився, що наша висадка на берег більше нагадувала крах. Хвиля вдарила в човен, човен збив нас із ніг, ми викидали мокрі герми, і хвилі мальовничо розкидали їх по берегу.
Гола ділянка суші завширшки 200 метрів між озером і болотом - ось і вся наша романтика на цей вечір.
@
Ходили в село - поїсти юшки й купити горілки. Вітер такий сильний, що навіть іти проти нього важко. Про вихід на воду й не думаємо. Укрили намет за горбком, загородили від вітру байдаркою, а її так смикає і прогинає до землі, що є всі шанси залишитися без ганчірки над головою.
@
Понад годину йшли вздовж скелястого берега, до якого неможливо пристати. Раптом виявили невелику, дуже затишну бухту з крихітним пляжем завдовжки метрів сорок і глибиною двадцять. Крутий берег, що обрамляє пляж, не дає змоги на нього піднятися, але місця під намет достатньо, є навіть дрова - палиці, викинуті водою на берег, тож варимо суп :)
Риби, як і раніше, немає, хоч місця вже зовсім дикі...
@
Сьогодні перший день, коли я майже не думав про секс. Я зовсім трохи подумав про роботу, а решту часу думав про свої майбутні подорожі. І про секс у них. Ха-ха, тобто знову думав про секс, але розчарувавшись отримати його в сьогоденні, і перебравши весь минулий, я пішов у майбутнє! Я це тільки зараз зрозумів, записавши...
Ось уже кілька днів я не пишу про вітер. Просто він попутний :) Сьогодні ми зробили наш рекорд близько 30 км. За час негоди ми безнадійно відстали від графіка. Ми ночуємо під Бугульдейкою, Іван спіймав якийсь зв'язок, уперше після Листвянки.
Тут взагалі багато мурашок. Але на цій стоянці їх стільки, що пишу це, сидячи з ногами на високому столі. Так, напевно, виглядає ризьке взмор'я - піщаний берег, сосни, що збігають практично впритул до води, невеликі прозорі хвилі... І мільйони мурах, мух, комарів!!!
@
І ще раз - яке ж тут гарне місце! Це втілення однієї з моїх фантазій, я впізнав. Але комахи... Ех, знову я не все врахував... :(
@
"Хитрість лисиці це на 50% дурість курки". Ось так і краса Ольхона оспівана багато в чому завдяки безликості навколишніх місць. Казантип, Опук, тільки набагато масштабніший у розмірах, але водночас зберігши ту саму кількість "чарівності", яку тепер доводиться розмазувати на набагато більші площі.
Загалом, ми на Ольхоні. З Бугульдейки ми дісталися до переправи на машині, знову зібрали байдарку, і перегребли на Ольхон. Дике, безлюдне місце. Замість мурах тут чудові метелики з вусами вдвічі довшими за їхнє тіло, обліпили нас повністю.
Намет поставили на самому березі (А іншого місця на цій ділянці величезного острова і немає, майданчик під намет довелося будувати з каміння і піску), хвилі хлюпають, аж голова штормить. Випили горілки, як зазвичай, а сумно мені! Заїбала мене ця далекосхідна пастораль.
Я так розумію, що мої тваринні пріоритети змістилися від пошукових інстиктів до інстиктів розмноження. Я по(стар)( дорослішав). Ні, я не хочу дітей, сім'ї і всього такого, все набагато простіше. Сексу хочу! Весло не задовольняє.
@
Ні, ні, я не правий, тут є своєрідна краса. Просто потрібно зловити її ритм. У неї ритм бурятського варгана, а ми звикли до ритму іспанської гітари.
Сонце другий день ніяк не проб'ється крізь серпанок, до того ж сьогодні повний штиль. По винятково прозорій воді йдемо під крутими скелями острова Ольхон. Красиво. Але затягнуто, як фільм Тарковського. Східні люди набралися неспішності у своєї природи...
@
Може до моржа мені ще далеко, але в нерпи мене точно можна записувати. Заплив на двадцять метрів, назад, і на останніх помахах відчуття таке, ніби вода горить на тобі, як спирт. Якщо є сонце, то все в кайф. А якщо ні... То запишіть мене в вонючки.
@
Перейшли через Мале Море з острова на берег. Погода сприяла - повний штиль.
Сонце вже третій день не може проклюнутися крізь серпанок, відчуття гидке - ніби повітря не вистачає. І мухи обліпили. Фу!
@
Це місце, в якому нічого не відбувається. Сонце висить у своєму туманному коконі, хвилі хлюпають, чайки репетують не перестаючи. Похмурі береги забудовані потворними будиночками з підручних матеріалів - це турбази.
Порівняно з ними наша Орловщина - просто Монте-Карло! Але зате тут беруть цінами. Літр соку Rich - понад 100 грн. на наші гроші. Не досвідчені сибіряки насолоджуються своєю "перлиною", залишаючи на березі гори сміття. Час тут на стільки зупинився, що я чув із динаміків пісню "У солдата выходной"! Хто-небудь взагалі пам'ятає цю пісню? Я співав її в піонертаборі 1982 року!!!
Це ми зупинилися на "освоєних" берегах, за планом завтра вже фініш.
Ми просто сидимо, і чекаємо, коли зайде сонце, щоб можна було йти в намет намагатися заснути.
@
Що ж, я подивився Байкал... Я пив Байкал, купався в Байкалі, ходив по Байкалу, мився в Байкалі, милувався Байкалом, боровся з Байкалом, боявся Байкалу.
Всі ці два тижні моє життя було всього лише луною хвиль Байкалу, відображенням світла від його водної гладі.
На Байкалі Байкал всеосяжний і повноправний, він визначає тут усе, починаючи від клімату і закінчуючи способом життя.
Мені сподобалося, але я не в захваті. Навряд чи захочу повернутися сюди ще раз.
@
Байкал пахне свіжістю. Свіжість - це свіжозрізаний прохолодний кавун. А я пахну рибою, хоч її в Байкалі немає, я пахну гумою, потом, прокислими шмотками, димом багаття і часником. "Феррі" пролився на гігієнічні серветки, і тепер інтимні місця пахнуть інтимними місцями, феррі, і серветками. Моє тіло вкрите сверблячими слідами від укусів комарів, мурашок та іншої нечисті, а також розсипами прищів, вирощеними мокрим гідрокостюмом. У мене давним-давно не було сексу, а руки так втомилися від весла, що сам собі я вже й не допоможу. Пора повертатися додому.
@
Гаряче марево, в якому три дні купалося сонце, впало на землю холодним туманом. Спочатку на Ольхон, а вже з нього щільна стіна пішла на нас. Ось сховалися береги, а ось туман уже створює навколо нас віртуальну реальність - уявні чорні гори, і просвіти між ними. Не вірячи нічому, крім сонця, йдемо вперед.
Густий чорний туман поглинає нас, і виявляється, що в ньому немає нічого. Він придушив не тільки хвилі, але навіть і дрібні брижі, придушив вітер, і крики невгамовних чайок. З великими труднощами можна вгадати сонце, і це наш єдиний орієнтир у широкій затоці. Горизонт не наблизився до нас до десяти метрів, як це буває в тумані, він зник зовсім. Я бачу, що човен іде по воді, але у воді відбивається темно-сірий туман, і вже за кілька метрів не зрозуміло, що це - туман чи вода. Рідина і газ втратили поверхню, що їх розділяє, і човен став космічним кораблем, що летить у щільному сірому просторі. Від втрати всіх орієнтирів у просторі на мить паморочиться голова, але я пілот цього корабля, мені не можна розслаблятися. Телефон із картою далеко прибраний у герметичне місце, я згадую обриси сильно порізаного берега й орієнтуюся на ледь видиме сонце. Понад півгодини рухаємося в цьому космосі, і тут попереду промальовується мис. Я вийшов на нього неймовірно точно, якби таке показали в кіно, я б посміявся - у житті так не буває. А ось виявилося буває, зі мною сталося!!! Тепер згадую конфігурацію другої бухти, прикидаю розташування наступного мису, фіксую курс відносно сонця... Знову помахи веслами в космосі протягом невизначеності часу, і я знову бачу мис! Цього разу точність нижча, але й туман став менш щільним, дав змогу розгледіти, значить, усе чудово. Третю бухту я пам'ятаю гірше, але туман дає мені підказки, іноді раптом відкриваючи скелі.
Ось він, наш фінішний пляж.
Учора я попрощався з Байкалом, а сьогодні він подарував мені абсолютно чудові відчуття космосу і невагомості, а також успішний досвід просторової навігації. Я захоплений природним феноменом, і гордий собою.
@
Ці нотатки я робив по ходу, тому, можливо, в них бракує зв'язності, але невиразний текст я доповнив барвистими фотографіями, найчастіше без прив'язки до тексту, тож вважатимемо, що художню складову відновлено. Із загальних спостережень можу відзначити повну відсутність риби у воді і живності на суші. Та й людей за межами туристично значущих місць не зустрінеш. Натомість над пустельними ландшафтами панують немаленькі хрести, у намолених місцях залишено розсипи дріб'язку. Таке враження, що росіяни намагаються якось позначити цю землю, залишити щось, щоб повернутися. Тому, що в такому занепаді ці великі території під боком у китайців порожніми довго не залишаться... Китайські туристи чисельністю вже перевищили російських. Хоча самі китайці поки що не поспішають вкладати гроші в цю землю. Мабуть, чекають референдуму...
Георгій Мікулін
